Огляд «Аудитор 2»: братська любов, несподіваний гумор та аутизм як суперсила
Минуло майже 10 років відтоді, як Бен Аффлек вперше представив світу Крістіана Вулфа у фільмі «Аудитор» 2016 року. І ось нарешті з’являється його сиквел. Фільм «Аудитор 2» Ґевіна О’Коннора продовжує тренд пізніх продовжень, які намагаються витиснути з популярних фільмів хоч якийсь потенціал для франшизи.
Сценарій Білла Дюб’юка — це безлад із переварених кліше, хаотична й незграбна мішанина, яка, однак, якимось дивом перетворюється на розважальне бойовичне божевілля рівня «B-класу». Тон змінюється з абсолютно серйозного на «майже» серйозний, що допомагає уникнути деяких проблем першого фільму. Не варто чекати революції в жанрі — це просто захоплива історія про найманців-аутистів і братню любов.
Сюжет «Аудитор 2»
Бен Аффлек повертається до ролі Крістіана Вулфа — геніального, але небезпечного Аудитора, чиї фінансові звіти не зовсім «чисті». Агентка Мінфіну Мерібет Медіна (Синтія Аддай-Робінсон) неохоче звертається до нього після того, як когось із їхніх знайомих убивають. Разом вони намагаються розплутати цю справу, але без сторонньої допомоги не обійтися.
Тому Крістіан телефонує своєму братові Бракстону (Джон Бернтал), найманцю-вбивці, щоб влаштувати «сімейну зустріч» у Лос-Анджелесі. Звідти вони починають «трясти» кримінальний світ, залишаючи по собі зламані кістки, мертві тіла й обстріляні стіни. Для звичайного Аудитора це не найтиповіші ризики на роботі, але Крістіан — зовсім не звичайний Аудитор.
Здається, ніби в «Аудиторі 2» намішано сімнадцять різних сюжетних ліній. Розслідування Крістіана починається з одного вбивства, але швидко розширюється до масштабів, де з’являються американські синдикати, мексиканські картелі, сутенери, торговці людьми, відмивачі грошей і ще десятки стереотипних лиходіїв, які то з’являються, то зникають без особливої логіки.
У порівнянні з цим, навіть дешеві бойовики Стівена Сігала здаються зразками послідовності. Схоже, що Дюб’юк писав сценарій, кидаючи дротики в дошку з випадковими ідеями та заповнюючи сюжетні прогалини методом Mad Libs. Наприклад, героїня Даніелли Пінеда — вбивця Анаїс — просто губиться серед численних відволікаючих факторів, і це говорить не про її недостатній талант, а про слабкість сценарію. Це незграбний, перевантажений план, що суперечить самій суті Крістіана — людини, яка може розв’язати будь-яку проблему.
Що рятує фільм? Гумор і братерська хімія
Головна перевага «Аудитора 2» — це гумор. Тут Крістіан не тільки вибиває плечові суглоби у випадкових головорізів. Він відвідує семінари з побачень, танцює кантрі у лос-анджелеських барах, а Бракстон тим часом їсть морозиво з вдовою свого останнього «клієнта» або дає собі нецензурні настанови в спідній білизні перед дзвінком до своєї колишньої.
Бернтал і Аффлек чудово працюють у парі — вони разом п’ють пиво, підколюють одне одного і, звісно, розносять табори злочинців. Їхні сцени нагадують комедійні бойовики про напарників, і це рятує фільм у моменти, коли ніхто не помирає. А оскільки сцени екшену тут здебільшого на початку й наприкінці, цей баланс дуже доречний.
Більш людяний погляд на аутизм
Якщо перший «Аудитор» не завжди вправно говорив про аутизм, то «Аудитор 2» робить акцент на спільності людей. Включення акторів з аутизмом, таких як Елісон Робертсон, додає фільму автентичності. Окрема сюжетна лінія присвячена «синдрому набутого саванта» — знову підкреслюється тема, що нейровідмінність є суперсилою. Крім того, у фільмі показано тренувальну програму для дітей-аутистів, які допомагають Крістіану запобігати злочинам.
Навіть коли Бракстон називає Крістіана «дивним», це подається як нагода для важливого уроку про прийняття. Їхні розмови наповнені братерською підтримкою: Крістіан пояснює, що його мозок працює не так, як у Бракстона, а той не засуджує, а просто приймає це як факт.
Чого не вистачає?
На жаль, бойові сцени не такі рівномірні, як хотілося б. Найкраща частина фільму — це фінальна битва, де Крістіан і Бракстон у стилі Army of Two розбираються з натовпом невдах-злочинців.
Але інші екшен-моменти надто рідкісні. Іноді фільм просто перемотує їх — наприклад, нам показують купу трупів, але не показують, як Бракстон розправився з охороною пентхаусу. У стрічці, яка буквально просить більше екшену, такий підхід виглядає дивно.
Висновок
І все ж «Аудитор 2» перевершує оригінал завдяки своєму легшому, грайливому тону. Аффлек демонструє шарм і вразливість, коли його герой намагається жити звичайним життям — розбиратися з побаченнями, дружбою і власним світосприйняттям.
Це не той сиквел, який ви очікували, і це, скоріше, комплімент. Бернтал неочікувано стає справжньою зіркою фільму, хоча головну роль виконує Аффлек. Але головне, що «Аудитор 2» перетворюється на сімейну історію — вибухову, кумедну і по-справжньому захопливу. Якщо Ґевін О’Коннор хоче зняти ще десяток таких фільмів, нехай просто дасть Крістіану й Бракстону більше ворогів, яких вони могли б рознести вщент.
Оцінка «Аудитор 2»: 6 з 10
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
Огляд «Любов зла»: чи смачний вінегрет вийшов із суміші романтики, комедії та бойовика?
