Огляд «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»: більше, ніж просто біографічний фільм

Джеймс Менголд у фільмі «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» / A Complete Unknown досліджує всі фактори, які формують і змінюють творчість.

Уникаючи поверхневого підходу класичних біографічних фільмів, що охоплюють усе життя від колиски до могили, Менголд розповідає про важливу главу музичної та світової історії. Його фільм вдало поєднує мистецтво та славу, спираючись на потужні акторські роботи, стриману режисуру та органічний монтаж.

Сюжет «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»

«Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» починається із запису Вуді Гатрі, одного з головних натхненників молодого Боба Ділана (Тімоті Шаламе). Ми зустрічаємо Ділана на його шляху до знайомства з людиною, чия творчість «вразила його до глибини душі».

Гатрі, у виконанні Скута МакНейрі, перебуває в лікарні в Нью-Джерсі, і саме в день його візиту до нього приходить легендарний Піт Сігер (у чудово стриманій грі Едварда Нортона). Сігер переконує Ділана заспівати для свого кумира, і цей момент просякнутий креативністю.

Це одна із багатьох сцен у фільмі, де Менголд без зайвого втручання передає геніальність Ділана та його талант до написання пісень. Сильна сторона фільму — це велика кількість повноцінних музичних номерів, які дозволяють музиці розповідати історію, а не обмежуватися уривками хітів.

Музика Ділана мала чимало сказати на початку 1960-х років. У кількох сценах його творчість органічно вплітається в ширший контекст, підкреслюючи її значущість. Наприклад, під час Кубинської ракетної кризи, коли Нью-Йорк спорожнів через страх ядерної війни, Ділан виконує Masters of War у клубі. Уявіть собі цей текст під час можливого апокаліпсису — це захоплює.

Саме в таких моментах фільм вражає, показуючи, як творчість Ділана переплітається з історією, а не просто служить саундтреком. Хоча використання хронік для позначення часу може здаватися заяложеним прийомом, тут це працює, підкреслюючи, що навіть такий непохитний артист, як Ділан, був продуктом свого часу — і в глобальному, і в особистісному плані.

Важливі люди в житті

На особистому рівні Ділан, який став підлітковим ідолом у період, описаний у фільмі, зазнав впливу багатьох людей. Сігер, який знайомиться з Діланом у суді, де захищає свободу слова, стає для нього взірцем у переході від традиційного фолку до революційного майбутнього.

Також важливими персонажами стають дві жінки. Сільві Руссо (Ель Фаннінг), натхненна Сьюз Ротоло, дівчиною з обкладинки альбому Freewheelin’ Bob Dylan, показана як партнерка, яка усвідомлює, що майже нічого не знає про свого коханого, навіть коли він стає світовою зіркою. Джоан Баез (Моніка Барбаро), навпаки, зачаровує й дратує Ділана одночасно своєю «гарнішою» версією фолк-музики.

Сценарій Менголда та Джея Кокса майстерно передає шлях Ділана до статусу поета покоління, дозволяючи глядачам самим робити висновки. Чи була його поезія відповіддю на «пишну» славу Баез? Чи його образ «людини в чорному» був наслідком дружби з Джонні Кешем? Чому він пішов проти власних фанатів, відмовляючись виконувати хіти? Чому він наполягав на електричному звучанні в Ньюпорті у 1965 році, де завершується ця глава його життя? Просто тому, що йому сказали цього не робити?

Підхід Менголда вимагає багато від Шаламе, і той справляється блискуче. Він не лише звучить, як Ділан, коли співає, а й передає відчуття новизни моментів. Наприклад, у сцені виконання The Times They Are A-Changin’ вперше, пісня, відома кожному, звучить так, ніби ми чуємо її вперше. Ця енергія рідко властива біографічним фільмам.

Шаламе підтримує чудовий ансамбль. Нортон і Фаннінг отримали чимало схвальних відгуків, але окремо виділяються Барбаро як Баез і грайливий Бойд Голбрук у ролі Кеша. Барбаро тонко показує, як сильно Ділан зачаровував і водночас дратував людей, а Голбрук зображує Кеша як людину, яка побачила сиру геніальність Ділана крізь призму слави й очікувань.

Фільм починається й закінчується записом Вуді Гатрі, зокрема його класикою So Long, It’s Been Good to Know Yuh. Це з’єднує Ділана з традицією фолк-музики, яку він назавжди змінив, і віддзеркалює темний гумор і соціальну спрямованість його пісень. Останній рядок пісні резонує з духом свободи Ділана: «Цей пил старого пилу робить мій дім, і я мушу йти далі». Ділан прибув до Нью-Йорка в 1961 році й змінив музику назавжди. А ми все ще йдемо за ним.

Висновок

«Боб Ділан: Цілковитий незнайомець» – чуттєва й атмосферна біографічна картина, яка занурює глядачів у ключовий період життя Боба Ділана. Стрічка захоплює завдяки майстерній акторській грі, вражаючій музиці та достовірному відтворенню духу часу. Це фільм, який припаде до душі як фанатам творчості Ділана, так і всім, хто цінує якісні музичні біографії.

Оцінка «Боб Ділан: Цілковитий незнайомець»: 9 з 10

Дивіться інші огляди фільмів на сайті.