Огляд «Носферату»: справжній вампір повернувся
Роберт Еггерс створив фільм «Носферату» — загадковий, вражаючий і тривожний кінодосвід, який переносить глядача в інший вимір. Режисер володіє рідкісним даром розповідати історії, відкидаючи сучасну свідомість. У його світі немає метафор чи аналогій — лише надприродні події, які дійсно відбуваються. Відьми існують, прокляття й пророцтва реальні, а вампір — це монстр, здатний не лише змінювати форми й пити кров, але й викривляти реальність силою чистого зла.
Фільм «Носферату» від Еггерса нагадує історію, яку розповідає сам вампір або одна з його жертв. На звуковій доріжці постійно звучить низький, грізний, ниючий звук. Камера немов ширяє, дрейфує або літає над замками, через коридори й у кімнати, де люди стогнуть уві сні чи мучаться від кошмарів. Велетенські тіні падають на мальовничі східноєвропейські пейзажі XIX століття, які одночасно здаються і реальними, і зробленими з мініатюр.
Головні персонажі «Носферату»
Цей фільм жахів розповідає історію одержимої «криво-романтичної» любові між Носферату, також відомим як граф Орлак (Білл Скарсгард), і молодою світською дамою Еллен Гуттер (Лілі-Роуз Депп), яку монстр вважає своєю спорідненою душею. Він вдирається в її свідомість — як уві сні, так і наяву — зі зростаючою силою.
Третім учасником цього викривленого трикутника є чоловік Еллен, Томас Гуттер. Він їде з Англії до замку графа, сподіваючись укласти угоду про купівлю нерухомості, догодити своєму босу з лондонської рієлторської компанії та покращити матеріальне становище своєї родини. Але зрештою він потрапляє під вплив чудовиська і поступово відходить на другий план, адже Носферату все більше одержимий Еллен.
Віллем Дефо, номінований на «Оскар» за свою роль у «Тіні вампіра», грає тут ван Хельсінга, хоча персонажа звуть професор Альбін Ебергарт фон Франц. Його гра стримана й серйозна, у ролі бачимо ясновидця-окультиста. Він знає, як боротися зі злом, але не завжди може пояснити це людям, які не усвідомлюють масштабу небезпеки.
Справжній нетиповий вампір
Еггерс занурився в історію та фольклор, створюючи сценарій, і тому ви, ймовірно, побачите елементи вампірської міфології, з якими раніше не стикалися у фільмах. Багато сучасних вампірських фільмів базуються на своїх попередниках, а не на літературних чи академічних джерелах. У цій стрічці представлено справжню сутність монстра, яка кардинально відрізняється від його зовнішньої оболонки. Ця сутність глибоко огидна — хижий ссавець із людськими рисами.
Людська форма Носферату тут — це щось нове, не схоже на лисого, зубатого монстра з кігтями, яким його часто зображували. Він виглядає як зловісний Лускунчик. Його шкіра сірувата, наче щойно перетворена. Він здається справді мертвим або ж неживим. Скарсгард створив для нього вражаючий голос: глибокий, глухий, самозаглиблений і похмурий. У кінотеатрі з якісною звуковою системою голос здається таким, що лунає водночас звідусіль і ні звідки.
Депп також вражає своєю грою: хоча вона не носить тонни гриму, як Скарсгард, вона фізично виражає зло Носферату, яке її захоплює. Кажуть, що всі її спазми та викривлення тіла виконувалися без візуальних ефектів, і якщо це правда, то їй точно знадобився хороший хіропрактик.
У фільмі «Носферату» немає відстороненого погляду на події чи знущання з того, наскільки все примітивно. Режисер майстерно створює ілюзію, що сам він нічого не знає про психоаналіз чи архетипи, і тому символіка виглядає випадковою, а не надмірно сконструйованою.
Висновок
Технічно й емоційно це фільм, який вражає. Він наче проклятий артефакт із минулого, і, дивлячись на нього, відчуваєш, що ризикуєш випустити зло у світ.
Оцінка «Носферату»: 9 з 10
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
