Огляд «П’яте вересня»: історія теракту, що змінила телебачення
В український прокат вийшов фільм «П’яте вересня», заснований на реальних подіях. Цей історико-драматичний трилер розповідає про теракт на Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року. Цей огляд дасть відповідь, наскільки вартою уваги вийшла картина.
Сюжет «П’яте вересня»
Фільм «П’яте вересня» переносить глядачів у телевізійний центр управління у 1972 році, де ведучі ABC Sports стикаються з безпрецедентною кризою: бойовики палестинського угруповання «Чорний вересень» проникли в Олімпійське селище, убили двох членів ізраїльської збірної та взяли в заручники ще дев’ятьох.
Сучасний світ живе з такими подіями вже понад пів століття. І були випадки, коли висвітлення подібних криз тривало безперервно протягом кількох днів. Тому молодшим поколінням може бути важко уявити, що колись це було чимось нечуваним.
«П’яте вересня» показує цю трагедію свіжим поглядом, змушуючи глядачів відчути, ніби вони самі опинилися в епіцентрі подій. Це неабияке досягнення, навіть якщо фільм дещо втрачає глибину, оминаючи історичний і політичний контекст та зводячи всю історію до уроку з журналістської етики.
Ніколи раніше подібні події не транслювалися наживо. Лише згодом стало очевидно: якщо весь світ може в реальному часі бачити розвиток кризи, це також може шкодити. Адже нападники також можуть це спостерігати, змінюючи свою тактику відповідно до дій поліції та використовуючи телебачення для політичного шоу перед мільярдною аудиторією.
Команду ABC Sports очолює керівник каналу Рун Арледж (Пітер Сарсгаард), який вирішує не передавати висвітлення подій новинному відділу, а залишити його у спортивному сегменті, що й стає центром трансляції на весь час кризи (менше ніж добу).
Арледж – один із двох знайомих широкому загалу телевізійних імен у цій історії. Інший – майбутній ведучий новин Пітер Дженнінгс, який спочатку присутній у кадрі, але згодом стає лише голосом на телефонному зв’язку, адже перебуває на місці подій без доступу до камери. Шкода, що його роль обмежили, адже знання Дженнінгса про політику Близького Сходу та палестинський конфлікт могли б значно урізноманітнити розповідь. Натомість ми отримуємо лише уривчасті спроби пояснити політичний контекст.
Напруга в кадрі
Головна роль у фільмі належить Джону Магаро, який грає продюсера ABC News Джеффрі Мейсона. Він балансує між вимогами керівництва на місці подій і наказами від босів та конкурентів у США, приймаючи рішення, які можуть коштувати життя людям по обидва боки камери. Напруга супроводжує Мейсона в кожному кадрі: навіть коли він на секунду видихає, його страх припуститися фатальної помилки не зникає. Також він стає своєрідним моральним компасом для колег, які звертаються до нього зі своїми сумнівами та пропозиціями.
Основу емоційної напруги в фільмі створюють стосунки Мейсона з двома ключовими персонажами: молодшою співробітницею Маріанною Ґебгардт (Леоні Бенеш із «Учительської кімнати»), німкенею, яку залучають як перекладачку, та менеджером з операцій Марвіном Бадером (Бен Чаплін), єврейським ньюйоркцем, чия сім’я пережила Голокост. Для нього ця трагедія в Німеччині має особистий сенс. Їхні діалоги написані та зіграні на найвищому рівні – кожен з героїв має власну точку зору, яку можна зрозуміти.
Швейцарський режисер Тім Фельбаум, який написав сценарій разом із мюнхенським сценаристом Моріцем Бендером, зробив «П’яте вересня» не розлогою історичною драмою на зразок «Мюнхена» Стівена Спілберга, а напруженим журналістським трилером у дусі «Всі люди президента», «Китайського синдрому», «У центрі уваги» чи «Секретного досьє», але з динамікою бойовика.
Оператор Маркус Фьордерер використовує майже виключно ручну камеру, часто з крупними планами, через що у фокусі залишається лише частина кадру. Зображення має зумисну зернистість, нагадуючи плівку 16 мм або новинні записи 1970-х.
Це не лише створює ефект присутності, а й імітує стиль реальних репортажів з Олімпійського селища. Глядач відчуває, ніби опинився серед журналістів, редакторів і технічних працівників у кімнаті управління, намагаючись уловити події, що відбуваються поза полем зору, слухаючи хаотичні голоси телевізійних ведучих і поліцейських рацій.
Компроміси
Проте не варто чекати від фільму глибокого контексту або історичного підґрунтя. Через бажання уникнути суперечностей на тлі триваючої кризи на Близькому Сході або через бюджетні обмеження, конфлікт між Ізраїлем і палестинськими бойовиками лише побіжно згадується.
Однак є окремі епізоди напруги, наприклад, коли емоції Бадера стикаються з обережними зауваженнями його колеги Жака Лесгарда (Зінедін Суалем), француза алжирського походження.
Також виникають дискусії щодо того, як називати нападників? Зрештою, обирають слово «терористи», хоча воно вже давно стало політизованим і втратило однозначність.
Фільм приділяє багато уваги технічним аспектам телевізійного виробництва 1970-х: створенню логотипів вручну, оперативній розробці 16-мм плівки для трансляції в прямому ефірі (саме так з’явилася фраза «Фільм о 11-й»). У цьому сенсі «П’яте вересня» – чудовий фільм про журналістську кухню. Але не всім глядачам це може бути цікаво.
Магаро, який отримав визнання після ролі у фільмі «Не згасай», став одним із тих акторів, що роблять кожен фільм кращим. Він природний у будь-якій ролі, а його поєднання реалістичності й екранного магнетизму нагадує акторів 1970-х. Найкраще йому вдається грати розумних людей, які опинилися в ситуації, що їх перевищує. І це відчувається в кожній сцені.
Живе висвітлення подій у Мюнхені принесло ABC Sports 29 нагород «Еммі» і підняло Арледжа до керівника новинного відділу ABC. Це рішення спричинило ефект доміно в історії телебачення, заклавши основи сучасного підходу до новин як до шоу. І хоча герої фільму не могли передбачити майбутнього, для нас очевидно: журналістські рішення мають наслідки, що відлунюють десятиліттями.
Висновок
«П’яте вересня» — це напружений журналістський трилер, що передає хаос і моральні дилеми медіа під час реальної трагедії, яка змінила телебачення назавжди. Фільм майстерно занурює глядача у центр подій завдяки енергійній операторській роботі, реалістичним персонажам і чудовому акторському складу. Водночас йому бракує глибшого історичного контексту, що могло б зробити його ще більш значущим.
Оцінка «П’яте вересня»: 7 з 10
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
