Огляд «Роббі Вільямс: Better Man» ─ нетипова музична біографія з мавпою у головній ролі!
9 січня в український прокат вийшов байопік «Роббі Вільямс: Better Man». Він розповідає про шлях до популярності британської попзірки Роббі Вільямса.
Хто такий Роббі Вільямс?
Фільм намагається дати відповідь на питання: «Хто такий Роббі Вільямс?» Стрічку зняв Майкл Грейсі, відомий за «Найвеличніший шоумен». Вільямс — зірка, яка досягла шаленої популярності у Великобританії, спочатку як учасник бойз-бенду Take That, а потім як сольний виконавець. Проте для багатьох його біографія не дуже відома. Розкрити її намагається фільм.
«Роббі Вільямс: Better Man» не просто біографічний фільм про музиканта. Він занурює глядача в стандартний набір сюжетів жанру: важке дитинство в робітничому класі, суворий батько, шалений вир секс-наркотиків та творчості, який робить із попзірок легенди, але й руйнує їх. Однак Грейсі, Вільямс та команда вирішили здивувати: фільм починається з кадру, де Вільямс, озвучуючи закадровий текст, каже:
«Я хочу показати, як я бачу себе насправді»
І цей образ… антропоморфна мавпа, створена за допомогою досконалого CGI. Це наче поєднання «Планети мавп» і «Вершини популярності» (британське музичне шоу Top of the Pops). І це тільки початок магічних трюків, які пропонує цей емоційний і яскравий фільм.
«Виступаюча мавпа»
Сам Вільямс не раз казав в інтерв’ю, що відчуває себе «виступаючою мавпою», менш розвиненою, ніж інші люди. Це цілком збігалося з його реальним життям. Наймолодший і найзухваліший учасник Take That, він був відомий своїми скандальними витівками, історіями про наркотики та нескінчені вечірки.
Та Грейсі вирішив взяти цей трюк серйозно: замість того, щоб натякати на трансформацію героя, Вільямс залишається в «шкурі» мавпи протягом усього фільму. А за допомогою розумної та гнучкої техніки захоплення рухів (яку виконав актор Джонно Девіс) і проникливого голосу самого Вільямса, образ мавпи стає не лише метафорою, а й головним інструментом розкриття його особистості.
Глядач бачить Вільямса, який на екрані поводиться, одягається і виглядає, як людина. Лише зрідка герой, охоплений розпачем, видає зойк чи б’є себе в груди. Усе це — метафора розриву між тим, як бачать Вільямса оточуючі, і тим, як він бачить себе. Його внутрішні демони заважають насолоджуватися успіхом, якого він досяг завдяки своїй дикій енергії.
Майкл Грейсі, майстер вражаючих музичних постановок («Найвеличніший шоумен»), тут знайшов ідеальний баланс між натуральністю та емоційною екстравагантністю. Деякі сцени нагадують інтимний стиль фільмів Майка Лі. Інші ж — це яскраві музичні номери, які переосмислюють тексти Вільямса, прив’язуючи їх до ключових моментів його життя.
Скажімо, номер Come Undone перетворюється на шалену втечу Вільямса з Take That після чергового скандалу. Спочатку це виглядає як сцена з «Форсажу», а потім переходить у символічний кадр: Роббі тоне в озері, оточений папараці, які кружляють навколо нього, наче електричні вугрі.
Його виступ на фестивалі у Кнебворті зображено як фантастичну битву мавп із демонами, що нагадує епізод із «Любов, смерть і роботи».
Демони, гумор та видовища
Один із найефектніших моментів — це номер Rock DJ. Одним безперервним дублем камера переносить нас через кілька епох Take That: сотні танцюристів заповнюють Ріджент-стріт, змінюючи костюми та показуючи злети й падіння групи. Якщо ви маєте побачити лише одну сцену з цього фільму, то нехай це буде саме вона.
Цей номер нагадує блискучі моменти «Рокетмена» про Елтона Джона, де біографія стає справжнім видовищем, а не лише набором фактів.
Звісно, у стрічці є стандартні елементи жанру: підйом, падіння, новий злет. Є конфлікт із Ґері Барлоу, співавтором Take That, роман із Ніколь Епплтон, проблеми із залежностями. Але Грейсі майстерно тримає увагу глядача. Демони Вільямса проявляються у вигляді його власних копій, які з’являються в залах, глядацьких трибунах, дзеркалах і шепочуть йому на вухо слова сумніву.
ШІ-мавпа Вільямс дозволяє розкрити всі ці моменти з легкістю і самоіронією, не перетворюючи їх на пафос. Роббі одночасно серйозно ставиться до своїх проблем і усвідомлює їхню абсурдність.
Висновок
Фільм «Роббі Вільямс: Better Man» відрізняється від інших музичних біографій. Він зворушливий, сатиричний і абсурдний одночасно — точно як сам Роббі Вільямс. У ньому є момент, де мавпа в смокінгу виконує My Way із таким пафосом, що дехто може мимоволі почати плакати.
Це незвичайна, зухвала історія. Але так і має бути. Адже це Роббі Вільямс. Дайте йому розважити вас.
Оцінка «Роббі Вільямс: Better Man»: 8 з 10.
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
