Огляд «Типу вагітна»: Емі Шумер знову вагітна, але цього разу ─ не по-справжньому
Нещодавно на Netflix вийшла комедія «Типу вагітна» / Kinda Pregnant. Цей огляд розповість, чи вартий фільм уваги.
Сюжет «Типу вагітна»
Основою комедійного фарсу фільму «Типу вагітна» є поєднання абсурдності та впізнаваності. Ситуація має бути настільки екстремальною, щоб викликати сміх, але водночас достатньо реалістичною, щоб існувати у нашому світі. Крім того, дуже важливо, щоб головні персонажі були приємними та викликали симпатію. Тоді глядачі вболіватимуть за них і підтримуватимуть їхні божевільні витівки.
Це одна з багатьох серйозних проблем фільму «Типу вагітна»: героїня, яку грає Емі Шумер, настільки дратівлива й егоцентрична, що байдуже, чи вдасться їй провернути свою авантюру з удаваною вагітністю. А спроби зробити її м’якшою та розкрити її вразливі сторони призводять лише до хаотичних змін тону та недоречних спроб викликати співчуття.
Емі Шумер також виступила співавторкою сценарію разом із Джулі Пайва. Їхня робота насичена вульгарними жартами про метеоризм під час йоги для вагітних та незграбність під час орального сексу. Фрази про різні частини тіла, сухі соски й близькість утрьох не є чимось особливо образливим, але подані з єдиною метою — шокувати глядача.
Те, що може бути доречним в стендапі, не завжди добре виглядає в кіно. Емі Шумер, яка також є стендап-комікесою, додала в сценарій забагато стендапу.
Минулорічний фільм «Дітки» / Babes значно вдаліше демонстрував, як жінки насправді обговорюють настільки особисті теми. Так само й «Дівчина без комплексів» / Trainwreck, який зробив Шумер кінозіркою 10 років тому, вдало поєднував провокативний гумор із щирістю. Але тоді за режисерським пультом був досвідчений Джадд Апатоу, який має тонке відчуття балансу.
Типу комедія
Цього разу режисерське крісло зайняв Тайлер Спіндел ─ автор попередніх комедій Netflix, продюсованих Адамом Сендлером, ─ «Родичі поза законом» / The Out-Laws та «Не та дівчина» / The Wrong Missy. До речі, він ще й племінник Сендлера. Спінделу бракує майстерності, щоб зберегти правильний баланс як у межах окремих сцен, так і в загальному темпі фільму. Деякі моменти працюють, але більшість жартів просто провалюються.
Героїня Шумер, Лейні, змальована як істерична від самого початку. Ще в дитинстві вона гралася зі своєю найкращою подругою Кейт у «мам» на шкільному майданчику. Через десятиліття Лейні — вчителька у середній школі Брукліна, яка мріє про материнство і ревнує, коли першою вагітніє Кейт.
До її особистих проблем додається ще одна — її бойфренд не робить їй пропозицію під час романтичної вечері, як вона сподівалася. У цій сцені Лейні, засмучена, розмазує шоколадний торт по обличчю, зриває з себе блискучу сукню й починає кричати в переповненому ресторані. Це яскравий приклад того, як фільм плутає гучність із комедією.
Але все стає ще дивнішим, коли Лейні приміряє штучний вагітний живіт, поки допомагає Кейт купувати одяг для майбутніх мам. Захоплена увагою, яку вона отримує від незнайомців, Лейні просто вирішує піти далі й підтримувати цю ілюзію.
Вона бере «животик» із собою на заняття йогою для вагітних, де знайомиться з Меган (Браянна Хові) — справді вагітною жінкою, яка настільки щира та впевнена в собі, що Лейні хоче з нею дружити.
Акторська гра
Фактично, гра Хові – найкраща частина цього фільму. Особливо в одній сцені у ванній кімнаті вона додає картині теплої, справжньої емоційності, наче потрапила сюди з набагато кращого фільму.
Приблизно в той самий час Лейні знайомиться в місцевій кав’ярні з милим хлопцем Джошем. Він одразу розуміє, що Лейні насправді не вагітна. Випадково виявляється, що він — брат Меган і тимчасово живе у неї в гаражі після розриву стосунків. Теоретично, звідси мала б початися шалена комедія ситуацій.
Головне джерело комедійної напруги тут — не питання, чи викриють Лейні, а як і коли це станеться.
Додаткового хаосу додає те, що на роботі Лейні зовсім не прикидається вагітною. А її колеги більше схожі на набір дивакуватих кліше, ніж на реальних людей. Втім, те саме можна сказати про більшість другорядних персонажів, включно з чоловіком Меган, який має незрозумілу, не смішну одержимість Джадою Пінкетт-Сміт.
Усі персонажі у фільмі поводяться дратівливо, а Спіндел безжально смикає глядачів між різними емоціями: ось вам фарс, ось романтика, ось знову фарс, а ось уже драма, перш ніж усе закінчується на фальшиво-веселій ноті. Кожна нова ситуація — похід до магазину іграшок, шкільна екскурсія чи терапевтичний сеанс для вагітних — використовується як майданчик для буйного гумору, який не працює.
Висновок
Фільм, який неодноразово спадав на думку під час перегляду «Типу вагітна», — це «Різдво в Коннектикуті» (1945). Хоча це не точна паралель, обидва фільми розповідають про жінок, які будують життя на брехні про ідеальну жіночність. У класичному фільмі Барбара Стенвік грає журналістку, яка пише про своє нібито ідилічне життя на фермі з чоловіком і дитиною, хоча насправді вона самотня, живе у квартирі в Нью-Йорку і щовечора замовляє їжу на виніс.
Але «Різдво в Коннектикуті» майстерно подає комедію, поступово розкриваючи багатовимірних персонажів і використовуючи бездоганне відчуття ритму. Головна героїня чарівна, тому глядачі одразу стають на її бік.
Можливо, порівнювати цей класичний фільм із «Типу вагітна» — несправедливо, але подібне якісне жіноче кіно цілком можливе, і ми його заслуговуємо.
Оцінка «Типу вагітна»: 3 з 10
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
